Індигокармін. Барвник

Індигокармін (динатрієва сіль індиго-5,5'-дисульфокислоти, індигосульфонат натрію). Молярна маса = 466,35 г/моль. Має вигляд темно-синього порошку, дає синій розчин у воді. Спектр поглинання в воді при довжині хвилі 608 нм. Натрієва сіль барвника є добре розчинною у воді, гліцерині, етанолі; є нерозчинною в рослинних оліях. Алюмінієвий лак індигокарміну нерозчинний в воді, спиртах, жирах. Термостійкість досить висока – до 150 °С, але низька стійкість до тривалої дії світла, лугів, кислот.

Індигокармін - харчова добавка Е-132. Використовують як харчовий барвник для відновлення втраченого кольору, а також для надання привабливого забарвлення безбарвним харчовим продуктам. Використовується як самостійно, так і в поєднанні з іншими барвниками. Часто використовується для фарбування напоїв, морозива, пасхальних яєць та кондитерських виробів: кексів, мастики, крему, айсингу, марципану, глазурі, мармеладу, желе, драже.

Сфери застосування:

Харчова промисловість

• як барвник у виробництві алкогольних та безалкогольних напоїв, соків, кондитерських, молочних, м’ясних та рибних виробів, сиру, морозива, соусів у максимальній концентрації 50-400 мг/кг

Хімічна промисловість

• реагент для синтезу барвників
• редокс та рН (pH 11,6-14,0) індикатор
• реагент та стандарт для спектрофотометричного та MEEKC аналізу

Біологія та медицина

• барвник для мікроскопії, хромоскопії, клінічної ендоскопії у концентрації 0,2 %
• для дослідження впливу на продукування озону нейтрофілами
• барвник для дослідження змін слизової оболонки, він затікає у проміжки між клітинами, в ямки, і підкреслює малюнок

Текстильна промисловість

• для фарбування тканини, зокрема, для фарбування пари джинсів потрібно 3-12 г індигокарміну

Індигокармін як кислотно-основний індикатор

Інтервал рН переходу забарвлення  від синього до жовтого 11,6-14,0.

Приготування розчину індикатору: 0,25 г індигокарміну розчиняють у 100 мл етанолу з масовою часткою 50 %. Або 0,1 г індигокарміну розчиняють у 50 мл дистильованої води та доводять об’єм розчину етанолом з масовою часткою 96 % до 100 мл.

Індигокармін як індикатор, що чутливий до зміни рН та іонної сили розчину

Нормальний окисно-відновний потенціал: + 0,291 для рН 0, +0,064 для рН 7.

Приготування розчину індикатору: 0,1 г індигокарміну розчиняють у 100 мл дистильованої води.

Приготування розчину барвника індигокарміну

Зазвичай використовують 1 % розчини. Відважують потрібну кількість барвника (наприклад, 5 мг), розчиняють в половині необхідного об’єму (250 мг) питної пом’якшеної або дистильованої води 40-50 °С. Отриманий розчин перемішують, залишають на 5-10 хвилин для повного розчинення, додають воду, що залишилася, охолоджують до 20 °С (кімнатної температури) і за необхідності фільтрують через бавовняну тканину або фільтрувальний папір.

Розчини зберігають за температури 15-25 °С у темному місці. Термін зберігання розчину барвника можна збільшити за допомогою додавання консервантів – бензоату натрію або сорбату калію.

Потрібно зважати на те, що індигокармін знебарвлюється у безалкогольних і алкогольних напоях, приготованих на "білому" цукровому сиропі – на 30 % впродовж місяця, а приготованих на інвертному цукровому сиропі – на 50 % впродовж трьох діб.

Гігієнічні вимоги до застосування харчових барвників

Не допускається застосування харчових барвників для маскування зміни кольору продукту, викликаного його псуванням, порушенням технологічних
режимів або використанням недоброякісної сировини.

Харчові продукти, в які не допускається додавання барвників

1. Необроблені харчові продукти
2. Молоко пастеризоване або стерилізоване, шоколадне молоко
3. Борошно, крупи, бобові
4. Кисломолочні продукти, пахта не ароматизовані
5. Молоко, вершки консервовані, концентровані, згущені не ароматизовані
6. Яйця і продукти з яєць (для фарбування шкаралупи пасхальних яєць допускаються певні харчові барвники)
7. М'ясо, птиця, дичина, риба, ракоподібні, молюски цілісні або шматком або подрібнені, включаючи фарш, без додавання інших інгредієнтів
8. Фрукти, овочі, гриби свіжі, сушені
9. Фруктові і овочеві соки, пасти, пюре
10. Овочі (окрім маслин), фрукти, гриби консервовані, включаючи пюре, пасти
11. Цукор, глюкоза, фруктоза
12. Мед
13. Какао-продукти, шоколадні інгредієнти в кондитерських й інших виробах
14. Кава смажена, цикорій, чай, екстракти з них
15. Сіль кухонна, замінники солі
16. Спеціалізовані харчові продукти для здорових і хворих дітей (до 3-х років)
17. Вода питна в пляшках і у банках

Безпечність індигокарміну

При порушенні технології виробництва харчових продуктів добавка E 132 може викликати, проблеми з серцем, нудоту. Крім того барвник E 132 провокує приступи задухи у астматиків і викликає серйозні алергічні реакції. В інтернеті існує думка, що барвник E 132 є канцерогеном, однак вона не підтверджується науковими дослідженнями. При згодовуванні щурам індигокарміну у кількості 2 г/кг маси тіла мутагенних змін у тварин не спостерігалося. При виробництві продуктів харчування барвник E 132 застосовується в значно менших концентраціях.

Рекомендований максимально допустимий вміст індигокарміну у харчових продуктах

• Рідкі молочні напої – 300 мг/кг
• Недозрілі сири – 200 мг/кг
• Дозрілі сири – 100 мг
• Молочні, йогуртові десерти, пудинги – 150 мг/кг
• Шербети, сорбети – 150 мг/кг
• Джеми, желейки, мармелади – 300 мг/кг
• Кандировані фрукти – 200 мг/кг
• Фруктові пюре, пульпа, топінги, кокосове молоко – 150 мг/кг
• Фруктові десерти, десерти з фруктовими смаками на воді – 150 мг/кг
• Фруктові начинки для тістових виробів – 150 мг/кг
• Овочеві консерви – 200 мг/кг
• Кондитерські вироби (цукерки, нуга, карамельки) – 300 мг/кг
• Жувальна гумка – 300 мг/кг
• Декор кондитерський, топінги, солодкі соуси – 300 мг/кг
• Рибні консерви – 250 мг/кг
• Соуси – 300 мг/кг
• Дієтична їжа, їжа функціонального призначення – 50 мг/кг
• Дієтичні добавки (суплементи) – 300 мг/кг
• Спортивні, енергетичні, електролітичні напої – 100 мг/кг
• Сидр, пиво – 200 мг/кг
• Вина (не виноградні) – 200 мг/кг
• Дистильовані алкогольні напої, з вмістом спирту більше 15 % - 300 мг/кг
• Ароматизовані алкогольні напої – 200 мг/кг
• Снеки – 200 мг/кг

Індигокармін у медицині

Індигокармін використовується в ортопедії та травматології для фарбування кістозних уражень на рівні коліна та тазостегнового суглоба (0,8% розчин) або в хірургії грижі диска (10 або 20% розчини). Він також використовується для внутрішньодискової візуалізації шляхом переважного фарбування дегенерованого пульпозного ядра. Таким чином, ураження та дегенеровані та аномальні ділянки забарвлені та можуть бути візуалізовані під час втручання. Щоб візуалізувати ганглії за допомогою артроскопа, розчин індигокарміну 1:10 000 вводять інтралезійно в ганглій зап’ястка. Таким чином, ніжка ганглія та кіста виглядають кольоровими та їх легко проаналізувати. Індигокармін є дуже корисним методом для візуалізації фістули та диференціації поверхневих інфекцій від внутрішньосуглобових.

Індигокармін є одним із найпоширеніших типів життєво важливих барвників, що використовуються в мікрохірургії, його часто використовують у вазографії, вазовазостомії, вазоепідидимостомії та гінекологічній лапароскопії в концентрації 25%.

Індигокармін використовується в гінекологічних та урологічних операціях у поєднанні з цистоскопією для оцінки стану уретри та виділення сечі під час сечостатевих операцій. Його вводять внутрішньовенно, а рекомендована концентрація барвника становить 0,4%. Індигокармін часто використовується в гінекології, оскільки, на відміну від метиленового блакитного, не повідомлялося, що він викликає тератогенні зміни.

Індигокармін також використовується при проведенні ангіографії для диференціації пухлинної тканини від нормальної тканини у разі ішемії нижніх кінцівок. Таким чином, використання індигокарміну в ангіографії забезпечує суттєву візуальну інформацію і вважається важливим показником при цій патології. Кількість використовуваного індигокарміну становить 40 мг/5 мл без розведення. Барвник вводять через катетер у підколінну артерію.

Індигокармін часто використовують у хромоендоскопії для in vivo виявлення патологій слизової оболонки товстої кишки, слизової оболонки шлунка та сечового міхура. Помічено, що використання індигокарміну в хромоендоскопії може дозволити виявити рак шлунка на ранній стадії, але в літературі є мало клінічних досліджень щодо його ефективності в діагностиці патології. Як правило, індигокармін вважається швидким діагностичним методом і використовується для розрізнення доброякісних і злоякісних уражень, полегшує аналіз уражень і розмежовує межі злоякісних уражень на ранній стадії, а також оцінює глибину інвазії раку.

Індигокармін використовується як контрастна речовина під час колоноскопії для диференціації неопластичних і непухлинних колоректальних уражень, оскільки вважається найбільш надійним методом діагностики без виконання біопсії. Часто індигокармін використовується для визначення плоских колоректальних уражень. Зазвичай концентрація 0,5% вводиться через біопсійний канал ендоскопа, але концентрація барвника може коливатися від 0,2 до 2%. Крім того, іншим методом диференціації пухлинної та непухлинної тканини є розпилення під високим тиском 0,035% розчину індигокарміну.

Індигокармін покриває структури слизової через накопичення плям у ямках товстої кишки, ерозіях, западинах і виступах і дозволяє негайно візуалізувати тонкі зміни та ураження. Таким чином, індигокармін збільшив частоту виявлення плоских і менших уражень, які не виявляють під час звичайної колоноскопії.

Неопластичні та непухлинні тканини можна диференціювати на основі регулярного або нерегулярного фарбування ямок і згодом скеровувати прицільну біопсію. Зокрема, непухлинна тканина була визначена округлими або зірчастими ямками, тоді як неопластична тканина мала неправильну, трубчасту або ворсинчасту ямки. Контрастне фарбування не поглинається епітеліальними клітинами слизової оболонки, і через цю особливість збільшувальна хромоендоскопія з індигокарміном залишається обмеженою для точної класифікації поширених уражень, включаючи інвазивний рак, і для прогнозування ступеня підслизової інвазії. Однак чутливість, специфічність і точність збільшувальної хромоендоскопії з індигокарміном 0,2% становлять 96,0%, 72,2% і 92,1% відповідно.

Відновлення індигокарміну

Реактиви та обладнання:

• спиртівка
• пробірки
• скляна паличка
• 5 %-вий розчин глюкози
• 10 %-вий розчин карбонату натрію
• водний розчин індигокарміну

Хід роботи:

У пробірку наливають 2 мл 5 % розчину глюкози, додають 2 мл 10 % розчину карбонату натрію і розчин індигокарміну до отримання темно-синього забарвлення. При обережному нагріванні отриманого розчину відбувається відновлення індигокарміну і рідина набуває жовтувате забарвлення. Якщо синє забарвлення довго не зникає, то необхідно додати трохи розчину глюкози. Розчин лейкосполуки, що утворилася, охолоджують і сильно струшують. Знову з'являється синє забарвлення внаслідок окиснення лейкосполуки киснем повітря. При повторному нагріванні синє забарвлення зникає, і розчин знову набуває жовтого кольору. У цих перетвореннях глюкоза виступає в ролі відновника, окиснюючись до глюконової кислоти. Подібні перетворення індигокарміну в лейкосполуку можливі до повного вичерпання глюкози.

Виявлення життєздатності насіння методом фарбування (за Д.Н. Нелюбовим)

Метод фарбування насіння для визначення їх схожісті заснований на непроникності живої цитоплазми для деяких фарбників (індигокармін, кислий фуксин), тоді як мертва цитоплазма легко забарвлюється. Бувають випадки, коли зародок мертвий, але насіння не забарвлюється через те, що оточуючі зародок частини насіння не пропускають фарбник. У зв'язку з цим необхідно заздалегідь оголити зародок: у насіння з ендоспермом витягнути зародок або розрізати насінину уподовж, а у насіння без ендосперма видалити насінні покриви.

Підготовлене таким чином насіння витримують в розчині фарбника від 1 до 3 годин (залежно від виду рослини) і оцінюють життєздатність насіння: насіння з повністю забарвленими зародками або із забарвленими корінцями вважається несхожими, насіння незабарвлене або з частково забарвленими сім'ядолями відносять до числа життєздатних.

Даний метод використовують для швидкої оцінки схожісті насіння гороху, квасолі, люпину, льону, коноплі, гарбуза.

Визначення життєздатності насіння гороху шляхом фарбування індигокарміном

Матеріали і обладнання: насіння гороху, намочене у воді за 10-15 годин; 0,1% розчин індигокарміну (1 г на 1 л дистильованої води); чашки фарфорові (2 шт.); стакан хімічний; стакан фаянсовий з вологою тирсою; тарілка; препаровальна голка; електроплитка; олівець по склу.

Порядок виконання роботи

Відрахувати, не вибираючи, дві порції по 20 штук набряклого насіння гороху. Одну порцію помістити в стакан з водою і прокип'ятити протягом 5 хв. (контроль). Обережно, не ушкоджуючи сім'ядолі, очистити препаровальною голкою насіння обох порцій від шкірки, помістити у фарфорові чашки, залити розчином індигокарміну і витримати 1 годину, після чого злити барвник назад в пляшку, а насіння відмити водою від надлишку барвника.

Відзначити забарвлення насіння, вбитого кип'ятінням. В дослідній порції підрахувати кількість забарвленого, частково забарвленого і незабарвленого насіння. Для перевірки схожісті висадити все 10 насіння в стакан з вологою тирсою (перед набиванням стакана віджати з тирси надлишок води) поставити в темну шафу і щодня поливати. Через декілька днів підрахувати кількість пророслого насіння.

Мікроорганізми також синтезують окисно-відновні ферменти. Окислення субстрату може відбуватися за рахунок приєднання до нього кисню (ферменти оксидази) або відщеплення водню. Речовини, від яких відщеплюється водень, називають донорами, а речовини до яких приєднується водень – акцептором. Акцептором водню часто виступає кисень повітря, а також органічні сполуки.

Для виявлення дегідраз і визначення їх активності в поживне середовище додають органічний барвник, який виконує роль акцептора водню. В результаті приєднання водню барвник відновлюється, перетворюючись в безбарвну сполуку. Останній при контакті з киснем повітря може знову окислитись і набути кольору. В якості акцепторів водню використовують метиленовий блакитний, лакмусову настоянку, малахітовий зелений та ін.

Окисно-відновні властивості мікроорганізмів можна встановити шляхом висіву культур в поживні середовища (МПБ, МПА, молоко), що містять барвник (на 5 мл середовища вносять 1 краплю 5% розчину метиленового блакитного, або 1-2 краплі 5% розчину індигокарміну, або 1 краплю лакмусової настоянки). При позитивній реакції середовище повністю знебарвлюється.

Визначення вмісту альдегідів у діетиловому ефірі

Для визначення використовують гідроксиламіновий метод. Реакція заміщення приводить до утворення оксиму і хлоридної кислоти за рівнянням

За кількістю витраченого об’єму розчину лугу на титрування хлоридної кислоти розраховують вміст альдегідів (в перерахунку на ацетальдегід).

Водний розчин хлориду гідроксиламіну попередньо треба нейтралізувати, бо є можливим його гідроліз. Моль еквівалентів СН3СНО дорівнює 44,05 г, тобто молярній масі ацетальдегіду.

Як індикатор застосовують суміш метилового оранжевого і індигокарміну. Титрують до появи зеленого забарвлення.

Хід визначення

 У попередньо зважену колбу місткістю 100 мл з притертою пробкою, яка містить невелику кількість води і 5 мл 1 м.к.е. розчину хлориднокислого гідроксиламіну вносять 5 мл охолодженого до 0 °С досліджуваної речовини. За різницею зважувань визначають величину наважки. Колбу кілька разів струшують і вміст її титрують 0,1 м.к.е. розчином натрію гідроксиду до появи зеленого забарвлення.

Масову частку ацетальдегіду Х, %, розраховують за формулою

де V – об’єм 0,1 м.к.е. розчину натрію гідроксиду, витраченого на титрування хлоридної кислоти, що утворилась за реакцією, мл;
К – поправковий коефіцієнт для 0,1 м.к.е. розчину натрію гідроксиду;
а – наважка діетилового ефіру, г;
0,004405 – маса ацетальдегіду, що відповідає 1 мл точно 0,1 м.к.е. розчину натрію гідроксиду, г.

Визначення сумарного вмісту фенольних сполук

Утворення фенольних сполук - одна з характерних рис саме рослинного організму. Величезна різноманітність природних фенольних сполук (до цього часу вже відомо понад тисячу) можна розподілити на три основних групи, виходячи зі структури вуглецевого остова:
С6 – С1 - сполуки - фенольні кислоти (ванілінова, галова, бузкова, протокатехова, гідроксибензойна кислоти);
С6 – С3 - сполуки - гідроксикоричні кислоти (кумарова, кавова, ферулова) і кумарини;
С6 – С3 – С6 - сполуки – флавоноїди (катехіни, антоціани, халкони та ін.).

Роль фенольних сполук у метаболізмі рослинного організму важлива і різноманітна. Електротранспортні ланцюги мітохондрій і хлоропластів як обов'язкові компоненти містять переносники електронів фенольної природи - убіхінони і пластохінони. Фенольні сполуки можуть виступати в ролі антиоксидантів, стабілізуючи мембрани, нативність яких порушується за стресових умов. Багато фенольних сполук здатні впливати на активність ферментів, підвищуючи або знижуючи її. Фенольні речовини можуть брати участь у регуляції процесів запилення, запліднення, поширення та проростання насіння. Дуже важлива роль фенолів у захисних реакціях рослин. Чисельні алелопатичні речовини, які виділяються рослиною через кореневу систему або надземною частиною рослини, і регулюють конкурентні взаємини між рослинами, також представлені фенольними сполуками.

Методи визначення суми фенольних сполук є лише приблизними, напівкількісними. Однак вони знаходять широке застосування для порівняльних цілей чи у виробничих умовах.

Матеріали і обладнання: пісок, порцелянова ступка, ваги, водяна баня, колби, бюретки; індигокармін (1 г індигокарміну розчиняють у 50 мл H2SO4 і доводять водою до 1 л); 1н. КМnО4 (фіксанал) чи 3,16 г КМnО4 розчиняють у 1л води; суха вегетативна маса розповсюджених лікарських рослин.

Порядок виконання роботи

Наважку 0,5-1 г сухого матеріалу або 2-4 г сирої рослинної маси подрібнюють, розтирають у порцеляновій ступці, переводять у мірну колбу на 100 мл, додають 70 мл води і витримують на киплячій водяній бані 15 хв. за інтенсивного перемішування. Екстракт охолоджують, доводять водою до мітки та фільтрують. 10 мл отриманого фільтрату переносять у конічну колбу, додають 50 мл води і 10 мл індигокарміну. Отриману суміш титрують 0,1н. розчином КМnО4 за інтенсивного перемішування до появи золотаво-жовтого забарвлення.

Для більшої точності паралельно проводять контрольне титрування, у якому 10 мл екстракту замінюють на 10 мл води та отриманий результат віднімають від основного (дослідного).

Сумарний вміст фенольних сполук (X,%) розраховують за формулою:

де: D- кількість мл 0,1 н КМnО4, що йде на титрування дослідної проби;
K - кількість мл 0,1 н КМnО4, що йде на контрольне титрування;
V - загальний об'єм витяжки, мл;
V1 - об'єм витяжки, взятої для аналізу, мл;
m - наважка рослинного матеріалу, мг;
4,16 - коефіцієнт для переведення 1мл 0,1н. КМnО4 у 1 мг фенолів (коефіцієнт розрахований для фенолів чаю).

Визначення вмісту дубильних речовин у настоянці звіробою

Близько 5 мл препарату вміщують у мірну колбу на 100 мл, додають 40 мл 40%-го спирту і доводять об’єм розчину водою до позначки. 5,0 мл одержаного розчину вміщують у конічну колбу на 1 л, доливають 750 мл води, перемішують і титрують 0,1 н. розчином калію перманганату до переходу забарвлення від синього через синьо-зелене до жовтого (індикатор — індигокармін). Паралельно проводять контрольний дослід.

Вміст дубильних речовин (Х) у відсотках обчислюють за формулою:

де V — об’єм 0,1 н. розчину калію перманганату, витраченого на титрування витягу, мл; V1 — об’єм 0,1 н. розчину калію перманганату, витраченого на титрування у контрольному досліді, мл; 0,004157 — кількість дубильних речовин, що відповідає 1 мл 0,1 н. розчину калію перманганату (у перерахунку на танін), г; 100 — загальний об’єм витягу, мл; 5 — об’єм витягу, взятого для титрування, мл.

Дубильних речовин у перерахунку на танін у препараті має бути не менше 1% (ФС 42-1889-82).

Визначення вмісту дубильних речовин у рослинній сировині

Для кількісного визначення дубильних речовин у сировині застосовують різні фізико-хімічні методи: гравіметричний, окислювально-відновлювальний, комплексонометричний, фотокалориметричний. До ДФ ХI включено перманганатометричний метод, який і наводиться нижче.

2 г (точна наважка) сировини, подрібненої і просіяної крізь сито з діаметром отворів 3 мм, вміщують у плоскодонну колбу на 500 мл, заливають 250 мл нагрітої до кипіння води і кип’ятять зі зворотним холодильником на електричному нагрівнику протягом 30 хв. при перемішуванні. Після охолодження до кімнатної температури витяг (приблизно 100 мл) проціджують крізь вату у конічну колбу на 200 – 250 мл.

25 мл витягу відбирають піпеткою і вміщують у конічну колбу на 750 мл. Додають 500 мл води і 25 мл індигосульфокислоти.

Титрують при постійному перемішуванні розчином калію перманганату (0,02 моль/л) до золотаво-жовтого кольору. Для проведення контрольного досліду до 525 мл води додають 25 мл індигосульфокислоти і титрують розчином калію перманганату (0,02 моль/л) до золотаво-жовтого кольору.

Вміст дубильних речовин (Х) у відсотках у перерахунку на абсолютно суху сировину обчислюють за формулою:

де V — об’єм 0,2 моль/л розчину калію перманганату, витраченого на титрування витягу, мл; V1 — об’єм розчину калію перманганату (0,02 моль/л), витраченого на титрування у контрольному досліді, мл; K — кількість дубильних речовин, що відповідні 1 мл розчину калію перманганату (0,02 моль/л), г; для дубильних речовин, які гідролізуються, (в перерахунку на танін) дорівнює 0,004157; для конденсованих — 0,00582; m — маса сировини, г; W — вологість сировини, %; 250 — загальний об’єм витягу, мл; 25 — об’єм витягу, взятий для титрування, мл.

Розчин індигосульфокислоти готують розчиненням 1 г індигокарміну в 25 мл концентрованої сульфатної кислоти (густиною 1,83-1,84 г,см3). Потім додають ще 25 мл концентрованої кислоти і при обережному перемішуванні переливають отриманий розчин у 1 л колбу, доводять дистильованою водою до мітки.

Хімічний світлофор

Реактиви та обладнання

• індигокармін - 0,1 г
• глюкоза - 7 г
• натрію гідроксид - 5 г
• колба конічна 500 мл

Хід роботи

1. У конічну колбу налити приблизно 300-400 мл чистої води кімнатної температури (20-25 °С).
2. Обережно висипати індигокарміном у колбу з водою. Закрити колбу пробкою та ретельно перемішати до повного розчинення індигокарміну та встановлення рівномірного темно-синього забарвлення.
3. Обережно додати глюкозу у колбу. Закрити колбу пробкою та перемішати до повного розчинення глюкози.
4. Далі додаємо натрію гідроксид у колбу, закрити пробкою та перемішати до повного розчинення гідроксиду.
5. Залишити колбу на 4-5 хвилин. Спостерігаємо зміну забарвлення: темно-зелений → червоний → яскраво бурштиновий.

Після встановлення яскраво бурштинового кольору розчину можна струшувати колбу з різною інтенсивністю тримаючи пробку щільно затиснутою. Забарвлення переходить від бурштинового до помаранчевого, червоного і зеленого. Залишити розчин на декілька хвилин, доки не відбудеться зворотній перехід кольору до жовтого.

Пояснення

Індигокармін відновлюється глюкозою у лужному середовищі до жовтого кольору. При струшуванні розчин індигокарміну насичується киснем повітря з колби, внаслідок чого окиснюється до зеленого кольору. Червоний колір – інтермедіат. Коли розчин окисненої форми залишається стояти, більшість розчиненого кисню використовується та індигокармін поступово повертається до відновленої форми зеленого кольору. Після 10-15 таких циклів, коли використається весь кисень у колбі, окисно-відновна реакція припиняється.