Дифенілкарбазон. Меркурометрія

1,5- дифенілкарбазон (дифенілкарбазон) – органічна речовина, з групи карбазонів, нітровмісних сполук зі структурою HN=N-CO-NH-NH2. На вигляд – це кристалічний порошок від світло-оранжевого до оранжевого кольору. Розчиняється у етанолі, метанолі, ацетоні, хлороформі, бензолі, ДМСО, майже не розчиняється у воді. М = 240,26 г/моль. Використовується як адсорбційний та комплексометричний  індикатор у хіміко-токсикологічному аналізу.

Адсорбційний індикатор для денного світла
Меркурометрія
Твердофазні аналітичні реагенти на основі іммобілізованого на сорбенті дифенілкарбазона

Дифенілкарбазон – адсорбційний індикатор для денного світла
Визначення іонів хлору, брому, йоду та тіоціанатів під час титрування іоном аргентуму

Зміна забарвлення
хлор, бром – від світло-червоного до фіолетового, йод – від жовтого до зеленого, тіоціанати – від рожевого до синього

Приготування розчину індикатору
1 г препарату розчиняють у 100 см3 етанолу з масовою часткою 96% або 1 г препарату розчиняють під час нагрівання у 100 см3 етанолу з масовою часткою 96%. Розчин зберігають у склянці з темного скла. Розчин стійкий протягом 15 діб.

Меркурометрія
Зміна забарвлення від безбарвного до фіолетового.

Приготування розчину індикатору
1 г препарату розчиняють під час нагрівання у 100 см3 етанолу з масовою часткою 96%. Розчин зберігають у склянці з темного скла. Розчин використовують протягом 15 діб.

Меркуриметричне визначення хлоридів базується на тому, що вони утворюють з іонами меркурію(ІІ) добре розчинні комплексні сполуки. Після практично повного зв’язування хлоридів або в точці еквівалентності виникає фіолетове забарвлення комплексної сполуки меркурію з дифенілкарбазоном. Правильність встановлення точки еквівалентності залежить від кислотності розчину. Оптимальна кислотність розчину – у межах рН-3,0-3,5. Для встановлення оптимального рН використовують як кислотно-основний індикатор бромфеноловий синій, який після додавання нітратної кислоти за рН 3,6 змінює свій колір на жовтий. Жовтий колір сприяє більш чіткому встановленню точки еквівалентності з дифенілкарбазоном. Іони Zn2+, Al3+, Ni2+   та Cr3+ заважають визначенню хлоридів при концентрації понад 100 мг/л. 

Виконання аналізу

Визначення хлоридів у воді меркуриметричним методом можна проводити як прямим титруванням розчином меркурій (ІІ) нітрату, так і зворотнім титруванням розчином амоній роданіду. При прямому титруванні беруть у конічну колбу 100 мл води, додають 10 мл 2 н розчину нітратної кислоти та 1 мл 2%-го розчину дифенілкарбазону. Титрування закінчують при появі синьо-фіолетового забарвлення.

Визначення дифенгідраміну гідрохлориду

За хлорид-іоном, який витісняє дифенілкарбазон з його комплексу з ртуттю (ІІ). Оптичну густину розчину дифенілкарбазону вимірюють за 540 нм.
Дифенілкарбазон утворює з Cu (II) в області рН 5,3-8,0 комплексну сполуку, яка екстрагується бензеном і метилізобутилкетоном та придатна для спектрофотометричного визначення.

Реакцiя хромату з дифенiлкарбазидом

У пробiрку додайте краплю розчину К2CrO4, долийте доверху водою й вилийте її вміст. Щоб виявити хром (ІV), достатньо розведеного розчину, що залишився на стінках. Додайте у пробірку 10 крапель дистильованої води, 1-2 краплі розчину із с(H2SO4) = 3 моль/л й розчин дифенілкарбазону до червоно-фіолетового забарвлення. Дифенілкарбазон, утворює комплекс із незвичним окисним станом, хромом (ІІ).

Метод виявлення та кількісного визначення похідних барбітурової кислоти

За певних умов (рН 6,8-7,2) барбітурати здатні руйнувати комплекс купруму (ІІ) з дифенілкарбазоном, при цьому спостерігається знебарвлення пурпурного комплексу до продукту сірувато-білого кольору. Контрастність кольорової  реакції поліпшується за наявності хромазуролу S. У результаті червоно-фіолетове забарвлення слабшає і з’являється жовтий колір. Індикаторна тест-система складається з двох розчинів. Склад розчину 1: купрум(ІІ) сульфат – 0,0009 моль/л, тритон Х-100 -  0,01 моль/л, ацетатний буферний розчин з рН 6,9-7,2. Склад розчину 2: дифенілкарбазон 0,001 моль/л, хромазурол S  - 0,0008 моль/л, диметилформамід.

Дана система може використовуватися для кінетичного спектрофотометричного визначення, довжина хвилі 530 нм. Межа виявлення Cmin похідних барбітурової кислоти у порошкових пробах з ймовірністю 0,9 становить 88 мкг/мг.

Методика кількісного визначення лікарської форми на основі прокаїну гідрохлориду

До 2,0 мл лікарської форми додають 2-3 краплі розчину дифенілкарбазону (рН 2,0-5,0), та по краплях розбавлену нітратну кислоту до отримання рожево-жовтого забарвлення, після чого титрують 0,02 М розчином меркурію нітрату до появи фіолетового забарвлення. 1 мл 0,02 М розчину меркурію нітрату відповідає 2,7278 мг прокаїну гідрохлориду.

Для розділення і виявлення аліфатичних спиртів і гальмівних рідин у розчинах та виділених із об’єктів біологічного походження

Хроматографія в тонкому шарі сорбенту (ТШХ). Механізм процесу розділення в цьому методі залежить від природи досліджуваної речовини, складу сорбенту, властивостей розчинників.

Хроматографія в тонкому шарі сорбенту застосовується для розділення спиртів на готових пластинках Silufol (Швеція) і на пластинках КСК (крупний силікагель крупнопористий), виготовлених вручну. Використання кількох систем розчинників та кількох проявників дає змогу ідентифікувати відповідний спирт, оскільки забарвлення продуктів їх взаємодії із реагентами різне. Спочатку розділяють суміш чистих речовин в двох системах розчинників, а далі вибрані умови хроматографування використовують для виявлення етилового спирту, виділеного з сечі.

Хлороформний розчин, одержаний при ізолюванні етилового спирту з сечі, хроматографували в системі розчинників № 1 етилацетат – амоніак (90:10) № 2 ацетон - діетиламін (40:8). Плями етилового спирту проявляють сумішшю дифенілкарбазону з гідраргіум (ІІ) сульфатом і за флюоресценцією. Значення Rf в системі № 1 на пластинках Silufol дорівнює 0,65, а на пластинках КСК – 0,48. За флюоресценцією плями висвітлюються яскраво-синьо.

Твердофазні аналітичні реагенти на основі іммобілізованого на сорбенті дифенілкарбазона для комбінованих спектроскопічних і візуально-тестових методів визначення плюмбуму, кадмію, кобальту, цинку, нікелю, меркурію та купруму.

Тіосемікарбазони

Реакції ацилювання або арилювання аміногрупи у положенні 2 тіазольного циклу дають змогу одержувати тіазоловмісні карбазони, семікарбазони та сечовини. Такі сполуки мають доказану ефективність, як інгібітори біосинтезу бактеріальних клітинних стінок.

На окрему увагу заслуговує введення карбоксильної групи в положення  тіазольного циклу. Реакцією циклоконденсації тіоамідів з естерами бромоцтової кислоти за умов кип’ятіння в етанолі одержують тіазоли, що містять відповідне естерне угрупування. Така функція в тіазольному ядрі дає змогу одержувати похідні карбонових кислот, спирти та карбонільні сполуки із подальшим перетворенням в тіосемікарбазони. Тіосемікарбазони на базі заміщених 4-формілтіазолів демонструють антимікобактеріальні властивості.

5-Формілтіазоли також одержують окисненням відповідних спиртів, а ті, в свою чергу, синтезують шляхом відновлення естерів. Альдегіди легко вступають в характерні реакції для карбонільної групи з тіосемікарбазидом, даючи відповідні тіосемікарбазони. Також альдегіди вступають в реакції з реагентом Охіри-Бестманна (диметилдіазометилфосфонат) в присутності основи – карбонату калію, та перетворюються у відповідні алкіни.  Тіазольні альдегіди одержують циклоконденсацією 2-броммалонового діальдегіду з тіосечовиною.