Фолієва кислота. Вітамін В9

Фолієва кислота, або вітамін B9, є важливим водорозчинним вітаміном, який відіграє ключову роль у багатьох біохімічних процесах організму. Її назва походить від латинського слова "folium", що означає "лист", оскільки цей вітамін був вперше виявлений у листкових овочах.

Фолієва кислота застосовується для лікування і профілактики анемій, пов’язаних із дефіцитом фолієвої кислоти (макроцитарної анемії; анемії і лейкопенії, спричинених лікарськими засобами та іонізуючою радіацією; мегалобластної анемії, пострезекційної анемії; анемій при запальних захворюваннях кишечнику (захворювання Крона, неспецифічний виразковий коліт), синдромі мальабсорбції (глютенова ентеропатія або целіакія), спру.) А також з метою профілактики розвитку у плода вроджених вад: дефектів нервового стовбура (гідроцефалії, мозкових гриж, «вовчої пащі», «заячої губи») у жінок групи ризику, які планують вагітність.

Функції фолієвої кислоти в організмі:

• Синтез нуклеїнових кислот: Фолієва кислота необхідна для синтезу ДНК і РНК, які несуть генетичну інформацію.
• Кровотворення: Вітамін B9 бере участь у процесі утворення еритроцитів і лейкоцитів.
• Амінокислотний обмін: Фолієва кислота необхідна для перетворення гомоцистеїну в метіонін, важливу амінокислоту.
• Імунна система: Вітамін B9 підтримує нормальне функціонування імунної системи.Фолієва кислота в організмі людини відновлюється до тетрагідрофолату, який виконує функцію коферменту, що бере участь у різних процесах метаболізму. Він необхідний для нормального визрівання мегалобластів та утворення нормобластів. Стимулює еритропоез, бере участь у синтезі амінокислот (у тому числі метіоніну, серину, гліцину і гістидину), нуклеїнових кислот, пуринів, піримідинів, бере участь в обміні холіну.

Фолієва кислота добре і повністю всмоктується зі шлунково-кишкового тракту переважно з дванадцятипалої та тонкої кишки. Вона рівномірно розповсюджується по усіх тканинах, вибірково концентрується у спинномозковій рідині. Найвищий рівень концентрації у плазмі крові досягається за час від 30 до 60 хвилин після перорального застосування.

У плазмі та печінці метаболізується у 5-метилтетрагідрофолат, активну речовину, яка зв’язується з глютаміновою кислотою та утворює кофермент. У печінці зберігається приблизно 50 % загального запасу фолієвої кислоти. Близько 70 % зв’язується з білками плазми крові. Виводиться із сечею шляхом гломерулярної фільтрації. Після прийому дози 5 мг фолієва кислота буде виведена із сечею через 5 годин.

Добова потреба у надходженні до організму людини фолієвої кислоти складає для дорослих у середньому 200 мкг. Вона зростає при дефіциті білка у раціоні, при важкій фізичній праці, захворюваннях травної системи та недокрів’ї.

Фолієва кислота у медицині

Фолієва кислота застосовується для лікування і профілактики анемій, пов’язаних із її дефіцитом:
•    макроцитарної анемії;
•    анемії і лейкопенії, спричинених лікарськими засобами та іонізуючою радіацією;
•    мегалобластної анемії, пострезекційної анемії;
•    анемій при запальних захворюваннях кишечнику (захворювання Крона, неспецифічний виразковий коліт), синдромі мальабсорбції

Характеристика фолієвої кислоти за ДФУ

Кислота фолієва містить не менше 96,0 % і не більше 102,0 % (2S)-2-[[4-[ [(2-аміно-4-оксо-1,4-дигідроптеридин-6-іл)метил)аміно[бензоїл[аміно] пентандіонової кислоти, у перерахунку на безводну речовину.

Властивості
Кристалічний порошок жовтуватого або оранжевого кольору.
Розчинність: практично не розчинна у воді і в більшості органічних розчинників. Розчиняється в розведених кислотах і в розчинах лугів).

Ідентифікація
Перша ідентифікація: А, В.  Друга ідентифікація: А, С.

А. 0,25 г субстанції розчиняють у 0,1 М розчині натрію гідроксиду  і доводять об'єм розчину тим самим розчинником до 25,0 мл. Питоме оптичне обертання одержаного розчину має бути від + 18° до +22°, у перерахунку на безводну речовину.

В. На хроматограмі випробовуваного розчину, одержаній у розділі "Кількісне визначення", час утримування основного піка має відповідати часу утримування основного піка на хроматограмі розчину порівняння (а).

С. Визначення проводять методом тонкошарової хроматографії, використовуючи ТШХ пластинки із шаром силікагелю GР.

Випробовуваний розчин. 50 мг субстанції розчиняють у суміші розчин аміаку концентрований - метанол (2:9) і доводять об'єм розчину тією самою сумішшю розчинників до 100 мл.

Розчин порівняння. 50 мг ФСЗкислоти фолієвої розчиняють у суміші розчин аміаку концентрований – метанол (2:9) і доводять об 'єм розчину тією самою сумішшю розчинників до 100 мл.

На лінію старту хроматографічно пластинки наносять 2 мкл (1 мкг) випробовуваного розчину і 2 мкл (1 мкг) розчину порівняння. Пластинку помішають у камеру із сумішшю розчинників: розчин аміаку концентрований – пропанол - 96 % спирт (20:20:60). Коли фронт розчинників пройде 3/4 довжини пластинки, її виймають із камери, сушать на повітрі та переглядають в УФ-світлі за довжини хвилі 365 нм.

На хроматограмі випробовуваного розчину має виявлятися основна пляма на рівні основної плями на хроматограмі розчину порівняння, відповідна їй за розміром і флуоресценцією.

Випробування на чистоту

Супровідні домішки. Визначення проводять методом рідинної хроматографії.

Випробовуваний розчин. 0,100 г субстанцїї розчиняють у 5 мл розчину 28,6 г/л натрію карбонату і доводять об'єм розчину рухомою фазою до 100,0 мл. 2,0 мл одержаного розчину доводять рухомою фазою до об’єму 10,0 мл.
Розчин порівняння (а). 0,100 г ФСЗ кислоти фолієвої розчиняють у 5 мл розчину 28,6 г/л натрію карбонату і доводять об’єм розчину рухомою фазою до 100,0 мл. 2,0 мл одержаного розчину доводять рухомою фазою до об’єму 10,0 мл.

Розчин порівняння (b). 20 мг кислоти птероєвої розчиняють у 5 мл розчину 28,6 г/л натрію карбонату і доводять об’єм розчину рухомою фазою до 100,0 мл. 1,0 мл одержаного розчину змішують з 1,0 мл розчину порівняння (а) і доводять об’єм розчину рухомою фазою до 100,0 мл.

Розчин порівняння (c). 2,0 мл випробовуваного розчину доводять рухомою фазою до об’єму 20,0 мл. 1,0 мл одержаного розчину доводять рухомою фазою до об’єму 20,0 мл.

Розчин порівняння (d). 10,0 мг N-(4-амінобензоїл)- L-глутамінової кислоти розчиняють у 1 мл розчину 28,6 г/л натрію карбонату і доводять об’єм розчину рухомою фазою до 100,0 мл. 1,0 мл одержаного розчину доводять рухомою фазою до об’єму 100,0 мл.

Розчин порівняння (е). 12,0 мг кислоти птероєвої розчиняють в 1 мл розчину 28,6 г/л натрію карбонату і доводять об’єм розчину рухомою фазою до 100,0 мл. 1,0 мл одержаного розчину доводять рухомою фазою до об’єму 100,0 мл.

Хроматографування проводять на рідинному хроматографі з УФ-детектором за таких умов:

• колонка розміром 0,25 м х 4,0 мм, заповнена сферичним силікагелем октилсилільним для хроматографії із розміром часток 5 мкм, із вмістом вуглецю у прищепленій фазі 12,5 %, із питомою площею поверхні 350 м2/г і розміром пор 10 нм
• рухома фаза: метанол – розчин, що містить 11,16 г/л калію дигідрофосфату і 5,50 г/л дикалію гідрофосфату (12:88)
• швидкість рухомої фази 0,6 мл/хв
• детектування за довжини хвилі 280 нм

Хроматографують по 5 мкл випробовуваного розчину та розчинів порівняння (b), (c), (d) і (е). Час хроматографування має бути у 3 рази більше часу утримування кислоти фолієвої.

При хроматографуванні за зазначених умов відносні часи утримування піків до піка кислоти фолієвої, час утримування якої близько 8,5 хв, мають бути: домішки А – близько 0,5, домішки В – близько 0,6, домішки С – близько – 0,9, домішки Е – близько 1,27, домішки D – близько 1,33, домішки F – близько 2,2.

Хроматографічна система вважається придатною, якщо коефіцієнт розділення піків кислоти фолієвої і домішки D на хроматограмі розчину порівняння (b) становить не менше 4,0.

На хроматограмі випробовуваного розчину площа піка домішки А не має перевищувати площу основного піка на хроматограмі розчину порівняння (d) ( 0,5 %); площа піка домішки D не має перевищувати площу основного піка на хроматограмі розчину порівняння (е) (0,6 %); площа будь-якого іншого піка не має перевищувати площу основного піка на хроматограмі розчину порівняння (с) (0,5 %) і сума площ усіх цих піків не має перевищувати 2 площі основного піка на хроматограмі розчину порівняння (с) (1,0 %). Не враховують піки, площа яких становить менше 0,1 площі основного піка на хроматограмі розчину порівняння (с) (0,05 %).

Вода. Від 5,0 % до 8,5 %. Визначення проводять із 0,150 г субстанції.

Сульфатна зола. Не більше 0,2 %. Визначення проводять з 1,0 г субстанції.

Кількісне визначення

Визначення проводять методом рідинної хроматографії, як описано в розділі «Супровідні домішки». Поперемінно хроматографують 5 мкл випробовуваного розчину і 5 мкл розчину порівняння (а).

Домішки

Домішки, що кваліфікуються: A, B, C, D, E, F.

А. (2S)-2-[(4-амінобензоїл)аміно]пентандіонова кислота (N-(4-амінобензоїл)- L-глутамінова кислота)

В. 2,5,6-триамінопіримідин-4(1H)-он

С. (2S)-2-[[4-[[(2-аміно-4-оксо-1,4-дигідроптеридин-7-іл)метил]аміно]бензоїл]аміно]пентандіонова кислота (ізофолієва кислота)

D. 4-[[(2-аміно-4-оксо-1,4-дигідроптеридин-6-іл)метил]аміно]бензойна кислота (птероєва кислота)

Е. (2S)-2-[[4-[біс(2-аміно-4-оксо-1,4-дигідроптеридин-6-іл)метил]аміно]бензоїл]аміно]пентандіонова кислота (6-птеринілфолієва кислота)

F. 2-аміно-7-(хлорметил)птеридин-4(1H)-он