Калію бромід
Калій бромід - білий кристалічний порошок, має кристалічну ґратку типу натрію хлориду. Добре розчинний у воді. Калію бромід використовували як протиконвульсійний та седативний засіб. Зараз використовується лише у ветеринарній медицині.
Сфери застосування:
Медицина та фармакологія:
- у минулому калій бромід застосовували як заспокійливий засіб і для лікування епілепсії через його седативний вплив на центральну нервову систему
Ветеринарія:
- у препаратах для лікування епілепсії у собак
Фотографія:
- калій бромід є важливим компонентом у фотопроцесі, де його додають до фотоплівок і фотопаперу
- як антисептик, що запобігає надмірній чутливості емульсії до світла
Хімічні дослідження та аналітика:
- у лабораторній практиці KBr використовується для виготовлення зразків у спектроскопії, особливо у інфрачервоній спектроскопії (ІЧ-спектроскопія)
Виробництво оптичних матеріалів:
- у виготовленні оптичних матеріалів, таких як лінзи та оптичні фільтри, оскільки цей матеріал є прозорим в інфрачервоному діапазоні
- лінзи з калію броміду використовуються у спеціалізованих інфрачервоних приладах
Калію бромід як лікарський засіб
Концентрує і посилює процеси гальмування в корі головного мозку. При підвищеній збудливості ЦНС відновлює рівновагу між процесами збудження й гальмування. Чинить незначний пригнічувальний вплив на провідність імпульсів у серцевому м’язі. При тривалому вживанні, через кумуляцію препарату, можливі явища бромізму: загальна млявість, ослаблення пам’яті, специфічний шкірний висип (acne bromica), нежить, кашель, кон’юнктивіт. Застосування: неврастенія; неврози; істерія; підвищена дратівливість; дісомнія; епілепсія; хорея. Нерідко призначають одночасно з йодидом калію.
Характеристики калію броміду згідно Державної Фармакопеї України
Калію бромід, kalii bromidum, potassium bromide, KBr. M = 119,0 г/моль. Калію бромід містить не менше 98,0 % і не більше 100,5 % KBr, у перерахунку на суху речовину.
Властивості
Опис. Кристалічний порошок білого кольору або безбарвні кристали.
Розчинність. Легко розчинний у воді і гліцерині, мало розчинний у 96 % спирті.
Ідентифікація
А. Субстанція дає реакцію на броміди.
В. Розчин S, приготований, як зазначено в розділі «Випробування на чистоту», дає реакції на калій.
Випробування на чистоту
Розчин S. 10,0 г субстанції розчиняють у воді, вільній від вуглецю діоксиду, приготованій із води дистильованої, і доводять об’єм розчину тим самим розчинником до 100 мл.
Прозорість розчину. Розчин S має бути прозорим.
Кольоровість розчину. Розчин S має бути безбарвним.
Кислотність або лужність. До 10 мл розчину S додають 0,1 мл розчину бромтимолового синього; забарвлення розчину має змінитися при додаванні не більше 0,5 мл 0,01 М розчину кислоти хлористоводневої або 0,01 М розчину натрію гідроксиду.
Бромати. До 10 мл розчину S додають 1 мл розчину крохмалю, 0,1 мл розчину 100 г/л калію йодиду і 0,25 мл 0,5 М розчину кислоти сірчаної. Одержаний розчин витримують протягом 5 хв у захищеному від світла місці; не має з’являтися синє або фіолетове забарвлення.
Хлориди. Не більше 0,6 %. 1,000 г субстанції розчиняють у 20 мл кислоти азотної розведеної у конічній колбі, додають 5 мл розчиню водню пероксиду концентрованого і нагрівають на водяній бані до знебарвлення розчину. Стінки колби обполіскують невеликою кількістю води і колбу нагрівають на водяній бані протягом 15 хв. Охолоджують і доводять об’єм розчину водою до 50 мл. До одержаного розчину додають 5,0 мл 0,1 М розчину срібла нітрату і 1 мл дибутилфталату, струшують і титрують 0,1 М розчином амонію тіоціанату, використовуючи як індикатор 5 мл розчину заліза(ІІІ) амонію сульфату. На титрування може бути витрачено не більше 1,7 мл 0,1 М розчину срібла нітрату. Об’єм витраченого 0,1 М розчину срібла нітрату використовують у розрахунках у розділі «Кількісне визначення». Паралельно проводять контрольний дослід.
Йодиди. До 5 мл розчину S додають 0,15 мл розчину заліза(ІІІ) хлориду, 2 мл метиленхлориду, струшують і залишають до розшарування; нижній шар має бути безбарвним.
Сульфати. Не більше 0,01 % (100 мг/кг). 15 мл розчину S мають витримувати випробування на сульфати.
Залізо. Не більше 0,002 % (20 мг/кг). 5 мл розчину S доводять водою до об’єму 10 мл. Одержаний розчин має витримувати випробування на залізо.
Магній і лужноземельні метали. Не більше 0,02 % (200 мг/кг), у перерахунку на кальцій. 10,0 г субстанції мають витримувати випробування на магній і лужноземельні метали. Об’єм 0,01 М розчину натрію едетату не має перевищувати 5,0 мл.
Важкі метали. не більше 0,001 % (10 мг/кг). 12 мл розчину S мають витримувати випробування на важкі метали. Еталон готують із використанням еталонного розчину свинцю (1 мг/кг Pb).
Втрата в масі при висушуванні. Не більше 1,0 %. 1,000 г субстанції сушать при температурі від 100 °С до 105 °С протягом 3 год.
2,000 г субстанції розчиняють у воді і доводять об’єм розчину тим самим розчинником до 100,0 мл. До 10,0 мл одержаного розчину додають 50 мл води, 5 мл кислоти азотної розведеної, 25,0 мл 0,1 М розчину срібла нітрату і 2 мл дибутилфталату. Одержаний розчин струшують і титрують 0,1 М розчином амонію тіоціанату, використовуючи як індикатор 2 мл розчину заліза(ІІІ) амонію сульфату, інтенсивно струшуючи до кінцевої точки титрування.
1 мл 0,1 М розчину срібла нітрату відповідає 11,90 мг KBr.
Вміст KBr, у відсотках, обчислюють за формулою: a-3,357b,
де: a - вміст KBr і KCl, одержаний у випробуванні, у відсотках, у перерахунку на KBr,
b – вміст хлоридів, одержаний у випробуванні «Хлориди», у відсотках.
Арсен. Не більше 0,0001 % (1 мг/кг). 10 мл розчину S мають витримувати випробування на арсен.
Барій. До 5 мл розчину S додають 5 мл води дистильованої і 1 мл кислоти сірчаної розведеної. Через 15 хв опалесценція одержаного розчину не має перевищувати опалесценцію суміші 5 мл розчину S і 6 мл води дистильованої.
Випробування «Хлориди» рекомендується проводити за наведеною нижче методикою.
Хлориди. Не більше 0,6 %. 1,000 г субстанції розчиняють у 20 мл кислоти азотної розведеної у конічній колбі, додають 5 мл розчину водню пероксиду концентрованого і колбу нагрівають на водяній бані до знебарвлення розчину. Стінки колби ополіскують невеликою кількістю води і нагрівають на водяній бані протягом 15 хв. Охолоджують і доводять об’єм розчину водою до 50 мл. До одержаного розчину додають 5,0 мл 0,1 М розчину срібла нітрату і 1 мл дибутилфталату, струшують і титрують 0,1 М розчином амонію тіоціанату, використовуючи як індикатор 5 мл розчину заліза(ІІІ) амонію сульфату. На титрування може бути витрачено не більше 1,7 мл 0,1 М розчину срібла нітрату.
1 мл 0,1 М розчину срібла нітрату відповідає 3,545 мг Cl.
Паралельно проводять контрольний дослід.
Вміст хлоридів, у відсотках, одержаний у даному випробуванні, використовують у розрахунках у розділі «Кількісне визначення».
Калій бромід в органічному синтезі
Брометан (етилбромід)
Реагенти:
- спирт етиловий – 28 мл
- калію бромід – 27 г
- кислота сірчана (d=1,84) – 28 мл
- кислота сірчана (для очищення)
- натрію хлорид (технічний)
Обладнання:
- колба круглодонна з/ш 250 мл
- колба конічна б/ш 100 мл (2 шт.)
- дефлегматор
- насадка Вюрца
- термометр (2 шт.)
- холодильник низхідний із водяним охолодженням
- баня піщана
- баня льодяна
- воронка ділильна 100 мл (2 шт.)
- алонж
- колба круглодонна з/ш 50 мл (2 шт.)
Гідроксильна група в реакціях нуклеофільного заміщення є поганою відхідною групою. Проте внаслідок утворення зі спирту естеру сірчаної кислоти нуклеофугом є фактично гідросульфат-аніон, що значно полегшує реакцію заміщення нуклеофілами; у цьому випадку – перетворення спирту на алкілгалогенід.
Особливість цього синтезу, яка викликає практичні труднощі, - низька температура кипіння продукту реакції, що при неналежному дотриманні синтетичної процедури може призвести до значних втрат цільової речовини внаслідок її випаровування.
У круглодонну колбу місткістю 250 мл наливаємо 28 мл концентрованої сірчаної кислоти, добре охолоджуємо в льодяній бані та при перемішуванні й охолодженні повільно доливаємо 28 мл етилового спирту. Злегка теплу реакційну суміш розбавляємо 20 мл льодяної води, після чого додаємо 25 г дрібно розтертого броміду калію.
Колбу з реакційною сумішшю оснащуємо високим (близько 40 см) дефлегматором, насадкою Вюрца з термометром, довгим прямим холодильником Лібіха й алонжем, кінчик якого (важливо!) потрібно занурити у воду з льодом, яку заздалегідь налили у колбу-приймач. Забезпечуємо ефективне охолодження, пропускаючи через струмінь води максимально можливої потужності. Суміш нагріваємо на піщаній бані, температуру якої плавно змінюємо в межах 35-50 °С.
Етилбромід, що відганяється, збирається на дні колби-приймача під шаром води у вигляді олієподібних краплин; за необхідності під час перегонки в колбу-приймач можна періодично додавати шматочки льоду. Якщо реакційна суміш у колбі почне сильно пінитися, то нагрів тимчасово припиняємо і поновлюємо лише тоді, коли кількість піни помітно зменшиться.
Коли буде відігнано весь етилбромід, що є ознакою закінчення реакції, вміст колби-приймача переливаємо в ділильну воронку потрібного розчміру, залишаємо на деякий час для кращого розшарування та зливаємо етилбромід (нижній шар) у конічну колбу місткістю 100 мл.
Колбу ретельно охолоджуємо в бані з льодом і сіллю та, періодично помішуючи колбу, додаємо із крапельної воронки концентровану сірчану кислоту доти, доки вона не збереться у вигляді окремого шару під шаром етилброміду. При обробці сірчаною кислотою з етилброміду вилучаються домішки етилового спирту, що не прореагував, діетилового етеру (побічний продукт), а також відбувається висушування. Очищений таким чином етилбромід відділяємо за допомогою сухої ділильної воронки (нижній шар рідини – сірчану кислоту - відкидаємо).
Сухий етилбромід вміщуємо в прилад для перегонки при атмосферному тиску; обігрів перегонної колби краще здійснювати за допомогою водяної бані, а колбу-приймач, для зменшення втрат леткого продукту, занурити в льодяну баню. Збираємо фракцію, що википає в інтервалі 35-40 °С (основна маса продукту википає при температурі 38-39 °С).
Отримуємо близько 8,5 мл (50 %) продукту у вигляді безбарвної рідини. Чистий етилбромід має Тк = 38,4 °С, Тпл = -119 °С, d = 1,4555, n = 1,4239.
[Органічна хімія. Загальний практикум: навч. посіб. для студентів хімічного факультету/ М. В. Горічко, Д. С. Мілохов, О. В. Шабликіна. - К.: ВПЦ "Київський національний університет", 2019.-196 с.]
Абсорбційна спектрофотометрія в інфрачервоній області
Інфрачервоні спетрофотометри застосовують для запису спектрів в області від 4000 см-1 до 670 см-1 (від 2,5 мкм до 15 мкм), а у деяких випадках до 200 см-1 (до 50 мкм).
У спектрофотометрах з Фур’є-перетворенням використовується поліхроматичне випромінювання і розраховується спектр у заданій області частот шляхом Фур’є-перетворювання вихідних даних. Також можуть бути використані спектрофотометри, забезпечені оптичною системою, здатною виділяти монохроматичне випромінювання у вимірюваній області. Звичайно спектр подається як функція пропускання, тобто відношення інтенсивності випромінювання, що пройшло, до падаючого на зразок.
Оптичну густину (А) визначають як десятковий логарифм оберненої величини пропускання (Т):
A = log10(I/T) = log10(I0/I),
де: T = I/I0; I0 – інтенсивність випромінювання, падаючого на речовину; I – інтенсивність випромінювання, що пройшло крізь речовину.
Підготування зразка
Для запису пропускання або поглинання субстанцію готують за однією з таких методик.
Рідини. Рідини досліджують або у формі плівки між двома пластинками, прозорими для інфрачервоного випромінювання, або в кюветі з відповідною товщиною шару, також прозорою для інфрачервоного випромінювання.
Рідини або тверді речовини у розчині. Готують розчин випробовуваної субстанції у підхожому розчиннику. Вибирають концентрацію речовини і товщину шару кювети, які дозволяють одержати задовільний спектр. Звичайно добрі результати одержують при концентраціях від 10 г/л до 100 г/л за товщини шару від 0,5 мм до 0,1 мм. Поглинання розчинника компенсують шляхом поміщення у канал порівняння аналогічної кювети, яка містить вибраний розчинник.
Тверді речовини. Тверді речовини досліджують диспергованими у підхожій рідині у вигляді суспензії або у твердому стані (диски з галогенідів лужних металів). Якщо зазначено в окремій статті, формують плівку з розплавленої маси між двома пластинами, прозорими для інфрачервоного випромінювання.
а) Суспензія. Невелику кількість субстанції, призначеної для випробування, розтирають із мінімальною кількістю вазелінового масла або іншої підхожої рідини; звичайно від 5 мг до 10 мг субстанції достатньо для одержання придатної суспензії. Одержану суспензію стискують між двома пластинками, прозорими для інфрачервоного випромінювання.
b) Диски. Від 1 мг до 2 мг субстанції, призначеної для випробування, розтирають з 300-400 мг, якщо немає інших зазначень, ретельно здрібненого калію броміду. Звичайно цих кількостей достатньо для одержання диска діаметром 13 мм і спектра відповідної інтенсивності. Суміш ретельно перетирають, домагаючись необхідної однорідності, і пресують при тиску близько 800 МПа (8 т∙см-2) у вакуумі. Причиною утворення неякісних дисків можуть бути такі фактори, як недостатнє або надмірне розтирання, вологість або інші домішки у дисперсійному середовищі й недостатнє здрібнення часток.
Диск не придатний для випробування, якщо він при візуальному огляді неоднорідний на прозорість або якщо пропускання при 2000 см-1 (5 мкм) становить менше 75 % без компенсації при відсутності специфічної смуги поглинання речовини.
Гази. Гази досліджують у кюветі, прозорій для інфрачервоного випромінювання з довжиною оптичного шляху близько 100 мм. Кювету відкачують і заповнюють через кран або за допомогою голчатого клапана через газову лінію між кюветою і контейнером з субстанцією, призначеною для випробування.
Якщо необхідно, доводять тиск у кюветі до атмосферного, використовуючи газ, прозорий для інфрачервоного випромінювання (наприклад, азот або аргон). Заважаючий вплив поглинання води, вуглецю діоксиду або інших атмосферних газів виключають шляхом вміщення у канал порівняння ідентичної кювети, яка або вакуумована, або заповнена газом, прозорим для інфрачервоного випромінювання.
Запис багаторазового відбиття
Субстанцію готують за однією з таких методик.
а) Субстанцію розчиняють у підхожому розчиннику за умов, описаних в окремій статті. Розчин випаровують на пластинці талію бромід-йодиду або на іншій придатній пластинці.
в) Субстанцію поміщають на пластинку талію бромід-йодиду або на іншу підхожу пластинку таким чином, щоб одержати гомогенний контакт.
Калій бромід у потенціометричному титруванні
Прямі та непрямі визначення з використанням як титранта розчину окисника в кислому середовищі у присутності калію броміду слід віднести до бромометричного титрування, оскільки при цьому реагуючою речовиною, фактично, є утворений in situ при взаємодії окисника і бромід-іонів вільний бром.
Експериментальна частина визначення ізоніазиду (гідразиду ізонікотинової кислоти)
У роботі використовували препарат ізоніазиду фармакопейної чистоти. Величину рН контролювали на лабораторному іонометрі за допомогою скляного електрода у парі з хлорсрібним електродом, насиченим калію хлоридом.
Близько 0,3 г (точна наважка) розтертих таблеток ізоніазиду розчиняли в мірній колбі на 500 мл і доводили бідистилятом до позначки при 20 °С.
До 2,00 мл розчину досліджуваного препарату ізоніазиду в хімічній склянці для здійснення титрування додавали 25 мл розчину буферної суміші з рН 8,0, 0,1-0,2 г калію броміду кристалічного кваліфікації х. ч. Отриманий розчин розбавляли до 40-50 мл, встановлювали склянку на магнітну мішалку, занурювали у розчин індикаторний платиновий та хлорсрібний електроди і за допомогою мікробюретки на 10 мл при інтенсивному перемішуванні виконували орієнтовне титрування. Проводили точне титрування нової порції досліджуваного розчину, додаючи краплями титрант – 0,01 М розчин дипероксіадипінової кислоти поблизу кінцевої точки титрування (КТТ). Титрування продовжували доти, поки зміна різниці потенціалів не досягала максимального значення. КТТ знаходили за стрибком потенціалу.
Виготовлення буферних сумішей. До 0,1 М розчину калію дигідрофосфату або до 0,2 М розчину натрію тетраборату додавали 0,1 М розчин кислоти хлоридної відповідно до рН 4,7 або 8,0. Значення рН контролювали, потенціометрично використовуючи скляний електрод, у парі з хлорсрібним (нас. KCl) електродом.
Результати дослідження та їх обговорення
Для встановлення оптимальних умов визначення ізоніазиду було вивчено вплив рН середовища та природи титранта, який утворюється in situ при взаємодії окисника – дипероксіадипінової кислоти з калію бромідом. Як показали результати попередніх досліджень, пряма взаємодія між гідразидом ізонікотинової кислоти і дипероксіадипіновою кислотою відбувається дуже повільно, щоб дану реакцію використовувати у прямому титруванні.
Вивчення стехіометрії реакції у присутності калію броміду показало, що на 1 моль ізоніазиду при рН 4,7 витрачається 0,5 моль, а при рН 8,0 – 1 моль/л дипероксіадипінової кислоти. Оскільки у другому випадку витрата титранта вдвічі більша, саме ці умови було покладено в основу новоопрацьованої методики потенціометричного титрування.
Окиснення препарату відбувається за гідразидною групою з виділенням вільного азоту. Фактичним окисником у слабколужному середовищі є, ймовірно, гіпоброміт. Реакції, що відбуваються у процесі титрування, можна відобразити таким рівнянням:
HO3C-(CH2)4-CO3H + 4KBr + 4KBr + 4HCl = HO2C-(CH2)4-CO2H + 2H2O + 2H2O + 4KCl + 2Br2,
Br2 + 2NaOH = NaBrO + NaBr + H2O,
C5H4NCONHNH2 + 2NaBrO = C5H4NCOOH + N2 + 2NaBr + H2O.
Вміст ізоніазиду (C6H7N3О) в одній таблетці (Х,г) знаходили за формулою
X = (CДПАК∙M∙VДПАК∙V0∙m)/(mн∙Vал∙1000),
де СДПАК – молярна концентрація дипероксіадипінової кислоти, моль/л;
М – молярна маса ізоніазиду, г/моль;
V0 – об’єм мірної колби, яку використовували для приготування розчину таблеток ізоніазиду, мл;
VДПАК – об’єм розчину дипероксіадипінової кислоти, витрачений на титрування, мл;
Vал – аліквотний об’єм розчину таблеток ізоніазиду, який використовували для аналізу;
m – середня маса однієї таблетки ізоніазиду, г;
mн – маса наважки, г;
1000 – перерахунок на г.
Калій бромід у фотографії
Сольова ванна для фотодруку:
12 г фото желатину залити 200 мл дистильованої води, залишити набухати 20 хв, нагріти до танення. У 600 мл дистильованої води в іншій посудині розчинити 10 г лимонної кислоти, 15 г амонію хлориду, 1 г калію броміду, 2 г калію йодиду. З’єднати два розчини у зручній для занурення паперу посудині, загальний об’єм має бути 1 л.
Пігментний друк
Пігментний друк з олійними пігментами створюється шляхом покриття акварельного паперу трьома шарами желатину. Я використовую фотографічний желатин приблизно 260 Блума). Спочатку 5% розчин, а потім, після висихання, один і потім ще один 7% розчин. Існує багато різних способів досягнення хороших результатів. Я використовую два різних методи покриття. Перший - це зробити лоток з желатину відповідного розведення. Желатин повинен зберігатися вище температури плавлення желатину, близько 40°C. Папір, я використовую акварельний папір 300 г/м2, занурюється в желатин на три хвилини для кожного шару. Перемішуйте ванну з желатином, щоб уникнути утворення бульбашок. Коли ви виймаєте папір з лотка, протріть папір по краю, щоб видалити будь-які останні бульбашки. Розвісьте папір для сушіння в потоці теплого повітря. Повторіть для кожного шару.
Як варіант, покрийте папір пензлем «хакі», але переконайтеся, що желатин знаходиться вище температури плавлення желатину і добре тече. Повторіть для кожного шару. Можливо, є перевага у додаванні дуже невеликої кількості хромового галуну до 5% шару, але не до наступних шарів. Галун допомагає 5% шару зв'язуватися з папером. Використовувана кількість повинна бути дуже малою; за старими мірками розчин в один гран, тобто один гран на рідкий унцію або 0,05 г на 30 мл, який можна додати до літра теплого желатину. Після сенсибілізації 2% розчином дихромату амонію у воді або 3% розчином дихромату калію при 17°C, висушування в темряві та експонування під негативом, а потім промивання протягом години, закінчуючи теплою водою (нижче 38°C), отримана желатинова матриця буде готова приймати чорнило таким же чином, як і бромойлова матриця, рецепт якої наведено нижче.
Процес створення бромойлу або олійного пігментного друку
1. Вибір паперу
• Без суперпокриття: Використовуйте папери, такі як Kentmere Document Art (якщо доступний). Прагніть до легкого переекспонування для затуманення світлих тонів. Уникайте великих темних ділянок.
• Суперпокритий: Використовуйте папери, такі як Foma, Ilford Gallery або Multigrade Warm Tone. Створюйте дуже темні відбитки.
2. Проявлення
• Без суперпокриття: Використовуйте проявник без їдкого натру, наприклад, Ilford PQ Universal.
• Суперпокритий: Використовуйте амідольний проявник:
- Сульфіт натрію: 14 г
- Бромід калію: 0,5 г
- Вода: 568 мл
- Амідол: 4,5 г (розсипте по поверхні і перемішуйте до повного розчинення)
3. Процес обробки
- Промивання: Після проявлення.
- Закріплення: 10% розчин звичайного гіпосульфіту натрію протягом 10 хвилин.
- Промивання: Ретельно протягом 3 годин.
- Промокання: До повного висихання.
- Сушіння: У теплих умовах до хрусткого стану.
- Замочування: У холодній воді протягом 5 хвилин.
- Відбілювання: 50% розчин основного розчину для відбілювання: 750 мл води; 10 мл 28 % оцтової кислоти; 30 г сульфату міді; 30 г калію броміду; 2 г калію дихромату; довести об'єм розчину водою до 1 л.
- Відбілюйте, поки тіні не залишаться блідо-зеленим слідом.
- Промивання: 10 хвилин.
- Закріплення: 10% розчин гіпосульфіту натрію протягом 10 хвилин.
- Промивання: У проточній воді протягом 30 хвилин.
- Замочування: У теплій воді (30°C для паперу без суперпокриття, 40°C для суперпокритих паперів) протягом 20 хвилин або до появи рельєфного зображення.
- Протирання: Видаліть будь-яку піну.
- Сушіння.
- Повторне замочування: При кімнатній температурі до появи рельєфу.
- Промокання: До повного висихання.
Процес нанесення фарби (бромойл та олійний пігмент)
- Перенесення фарби: Розподіліть олійну літографічну фарбу на склі, перенесіть деяку кількість на іншу частину скла і працюйте з цієї області.
- Нанесення фарби: Використовуйте м'який пензель (ідеально підходять пензлі для бромойлу) з дуже невеликою кількістю фарби, поплескуючи на зображення. Зм'якшіть світлі тони за допомогою олії для друкарських форм. Загустіть тіні невеликою кількістю карбонату магнію.
- Насичення тону: Досягти загального сірого тону. Потім використовуйте колючі та скручуючі рухи під косим кутом, щоб зменшити кількість фарби у світлих тонах і перенести її на тіні, збільшуючи контрастність.
- Суперпокритий папір: Якщо відбиток висохне, повторно замочіть, промокніть і продовжуйте нанесення фарби. Розгляньте можливість легкого шліфування поверхні паперу.
- Більш гладкий ефект: Використовуйте пінопластовий валик для декораторів або високоякісний ракель.
Завершення
- Затвердіння: Залиште відбиток затвердіти.
- Колір: Введіть місцевий колір за допомогою олійних пастелів.
- Бромойловий трансфер: Пропустіть відбиток лицьовою стороною вниз на змочений друкарський папір через друкарський прес. Повторно зафарбуйте і повторіть для тиражу.
Важливі примітки
Видалення фарби: Делікатних маніпуляцій можна досягти, працюючи під водою за допомогою синтетичних губок.
Інструменти: Обережно використовуйте безворсовий папір для промокання або вату.
Рецепт
Проявник для літографічного паперу, який рекомендують фахівці, - це набір Moersch's Easylith, який є попередньо змішаною сумішшю, доступною в частинах A і B. Однак ви також можете спробувати змішати свій власний проявник для літографії. Хоча існують готові рецепти для проявників для літографії, багато з них містять формальдегід, який є ймовірним канцерогеном. Тому його найкраще уникати.
Незважаючи на те, що Kodalith з'явився в 1931 році, інший проявник для літографії, D153 від Kodak, походить безпосередньо від Agfa. Kodak отримав доступ до всіх рецептів Agfa під час Другої світової війни, коли Німеччина перебувала під контролем США. Однак проявник для Kodalith D85 забезпечить набагато кращу чіткість країв порівняно з D153. Але на жаль, D85 містить жахливий формальдегід.
Ось рецепт для Agfa 70, також відомий як Ansco 70, Kodak D153 та Ilford ID-13. Вони всі ідентичні!
Розчин А (концентрат)
- Гідрохінон 25 г
- Метабісульфіт калію 25 г
- Бромід калію 25 г
- Вода до 1 л
- Додайте кілька грамів сульфіту натрію для збільшення термінів зберігання.
Розчин В (концентрат)
- Гідроксид калію 50 г
- Вода до 1 л
Увага! При змішуванні гідроксиду натрію потрібна велика обережність; завжди додавайте до холодної води, оскільки розчинення є екзотермічним.
Рекомендації щодо використання: розведення для літографічного друку: 1 частина розчину А плюс 1 частина розчину В плюс 23 частини води; наприклад, 40 мл А, 40 мл В, 920 мл води. Не очікуйте, що зможете проявити більше двох відбитків розміром 18x24 см і тестову смугу перед тим, як він вичерпається. Час проявлення може становити від 5 до 15 хвилин при 30°C.


- Червоний оксид свинцю(II, IV). Свинцевий сурик як пігментСвинцю(II, IV) оксид, відомий як червоний свинець та свинцевий сурик, вважається одним з перших виготовлених пігментів та використовувався у живописі ще з античності. Його знайшли у різних витворах мистецтва, зокрема, картинах, поліхромних скульптурах, ілюстрацій до книжок і манускриптів і настінних розписах. Червоний свинець використовують самостійно і в суміші з іншими пігментами, наприклад, верміліоном, аурипігментом, червоною охрою, ляпіс-лазуром і сульфідом олова.Червоний оксид свинцю(II, IV). Свинцевий сурик як пігмент