Глюкоза

Глюкоза - кристалічний порошок білого кольору, солодкий на смак. Легкорозчинний у воді, помірно розчинний у 96 %-ному спирті. У медицині глюкоза використовується при захворюваннях серця, при лікуванні шоку, колапсу, як джерело легко засвоюваного організмом харчування, що поліпшує функції різноманітних органів. Глюкоза забезпечує субстратне поповнення енерговитрат, активує обмінні процеси в організмі. Розчин глюкози 5 % ізотонічний щодо плазми крові і при його внутрішньовенному введенні поповнює об’єм циркулюючої крові, при її втраті є джерелом поживного матеріалу, а також сприяє виведенню отрути з організму. 40 % розчин глюкози як гіпертонічний розчин підвищує осмотичний тиск крові, внаслідок чого посилюється рух рідини з тканин у кров; покращує антитоксичну функцію печінки, підвищує скоротливість міокарда.

Для медичних цілей глюкозу добувають гідролізом картопляного або кукурудзяного крохмалю в присутності мінеральних кислот. Очищують глюкозу перекристалізацією з водних або водно-спиртових розчинів, причому, якщо кристалізацію вести при температурі понад 30 °С – отримують безводну глюкозу, а при температурі нижчій від 30 °C – кристалогідрат, що містить одну молекулу води: С6Н12О6 · Н2О.

Ідентифікація:

1. Оскільки глюкоза є оптично активною речовиною, для її ідентифікації та випробування на чистоту фармакопея рекомендує визначати питоме обертання (від +52,5° до +53,3° у перерахунку на суху речовину). Визначення проводять для 10 %-ного водного розчину в присутності розчину амоніаку.

Для глюкози характерним є явище мутаротації – зміна з плином часу кута обертання свіжоприготовлених розчинів вуглеводів. Явище мутаротації пояснюється так: глюкоза може існувати в декількох таутомерних формах. Кристалічна глюкоза, отримана перекристалізацією з водно-спиртових розчинів, на 100 % α-D-(+)-глюкопіраноза. При розчиненні у воді утворюються таутомерні форми відповідно до схеми:

α-D-(+)-глюкопіраноза має питоме обертання близько +119°; β-D-(+)-глюкопіраноза – близько +19°. В результаті взаємних перетворень утворюється рівноважна суміш різноманітних таутомерних форм D-глюкози, що містить ≈63 % β-D-(+)-глюкопіранози, ≈36 % α-D-(+)-глюкопіранози і менше одного відсотка суми ациклічної форми і глюкофураноз. Питоме обертання цієї суміші становить +51,5 …+53°. Для прискорення встановлення рівноваги як каталізатор до розчину глюкози додають декілька крапель розчину амоніаку.

Хіральний центр, що виникає в результаті внутрішньомолекулярного утворення напівацеталю або напівкеталю, називають аномерним, а α- і β-форми – аномерами. В загальному випадку α-формою манози називають циклічну форму, в якої напівацетальний гідроксил обернений у той самий бік, що й гідроксил у останнього асиметричного атома карбону; β-форма має гідроксил, орієнтований у бік, протилежний тому, в який направлено гідроксил у останнього асиметричного атома карбону.
2. Тонкошарова хроматографія.
3. При нагріванні субстанції з розчином мідно-тартратного реактиву (реактив Фелінга) утворюється червоний осад:

Окрім реактиву Фелінга, для окиснення глюкози може бути використаний амоніачний розчин аргентуму нітрату (реакція “срібного дзеркала”) та реактив Несслера.
4. Нефармакопейні реакції:

а) глюкоза з фенілгідразином утворює осад фенілгідразону, який при нагріванні утворює озазон жовтого кольору з характерною температурою плавлення:

б) при взаємодії з мінеральними кислотами та кислотою щавлевою при нагріванні глюкоза утворює гідроксиметилфурфурол:

Гідроксиметилфурфурол – летка сполука, яка взаємодіє з аніліном або новокаїном, нанесеним на фільтрувальний папір, котрим накривають пробірку. Спочатку утворюється основа Шиффа світло-жовтого кольору, а потім фурановий цикл розкривається з утворенням поліметинового барвника, що має малиново-фіолетове забарвлення. Можливий механізм реакції:

У методиках експрес-аналізу лікарських форм для ідентифікації глюкози використовують також реакцію з тимолом і кислотою сульфатною концентрованою – з’являється темно-червоне забарвлення; або взаємодію з резорцином і кислотою хлористоводневою розведеною – при нагріванні до кипіння з’являється рожеве забарвлення.

Кількісне визначення
1. Вміст глюкози в розчинах для ін’єкцій визначають методом рефрактометрії.
2. Поляриметрія.
3. Йодометрія, зворотне титрування, індикатор – крохмаль, s = 1.
До субстанції додають надлишок титрованого розчину йоду і розчин натрію гідроксиду :

Через деякий час додають розчин кислоти сульфатної і надлишок йоду відтитровують натрію тіосульфатом:
NaI + NaOI + H2SO4 Na2SO4 + I2 + H2O
I2 + 2Na2S2O3 2NaI + Na2S4O6
Паралельно проводять контрольний дослід.

Хімія глюкози

Глюкоза відноситься до вуглеводів (гліциди, глюциди, сахариди, цукри). Вуглеводи та їх похідні належать до найрозповсюдженіших в природі органічних сполук: вони є необхідними компонентами клітин будь-яких організмів (бактерій, рослин, тварин). У клітинах вуглеводи виконують функції будівельного матеріалу, джерела та акумулятора енергії (крахмал, глікоген), субстратів та регуляторів специфічних біохімічних процесів, рецепторів клітинних мембран, антигенних детермінант природних біополімерів. Вуглеводи виконують також скелетні функції в рослинах та деяких тваринах (краби, креветки), є основою клітинної стінки бактерій, входять до складу низки антибіотиків. Зв'язуючись з нуклеїновими кислотами, білками та ліпідами вуглеводи утворюють складні високомолекулярні біополімерні комплекси, які складають основу субклітинних структур та є основою живої матерії. D- Рибоза та D-дезоксирибоза належать до найголовніших компонентів носіїв генетичної інформації живих організмів – ДНК та РНК.

Вуглеводи є первинними продуктами фотосинтезу, тобто першими органічними сполуками у кругообігу вуглецю в природі і є, фактично, містком між світом неорганічних та органічних сполук. Тваринні організми не здатні самостійно синтезувати вуглеводи з вуглекислого газу і тому повністю залежать від рослин як джерела вуглеводів.

Моносахариди досить реакційноздатні сполуки, тому у вільному стані існують рідко (виключення – глюкоза та деякі кетози). В живому організмі моносахариди існують у вигляді: ефірів фосфорної кислоти, глікозидів, оліго- та полісахаридів, глікопротеїнів, гліколіпідів, нуклеїнових кислот. Моносахариди – найпростіші полігідроксикарбонільні сполуки з неперервним С-С ланцюгом, які зазвичай не піддаються гідролізу. Крім гідроксильних та карбонільних груп моносахариди можуть містити -СООН, - NH2, -SH та інші групи; до моносахаридів також відносять продукти їх окиснення чи відновлення, що не містять карбонільної групи. Зазвичай моносахариди мають нерозгалужений вуглецевий ланцюг, але існують також моносахариди з розгалуженим ланцюгом – "розгалужені цукри". Характерною рисою моносахаридів є великий вплив стереохімічних відмінностей на їх реакційну здатність. У 1860-х рр. було встановлено склад глюкози - С6Н12О6.

Доказ будови глюкози - С6Н12О6
1. ацилювання глюкози Ас2О або СН3СОCl → пентаацетат глюкози ⇒ 5 НО-груп
2. глюкоза (-СНО) + Ag2O або р.Фелінга → глюконова кислота (-СООН)
3. глюкоза + NH2OH → оксим глюкози
4.  глюкоза + Na/Hg →сорбіт (шестиатомний спирт) + 6Ас2О → гексаацетат сорбіту
5. глюкоза + Br2 → одноосновна глюконова кислота (подібно глюкозі містить 5 НО-груп)
Σ ⇒ наявність ОНС–групи у молекулі глюкози
6. сорбіт + HI → 2-йодгексан
7. глюкоза + Ag2O → глюконова кислота + HI → капронова кислота
8. глюкоза + HCN →ціангідрин (гідроліз) → кислота + HI → енантова кислота
Σ ⇒ лінійна будова глюкози

Різновиди проекційних формул
Останнім часом, крім класичних варіантів зображення лінійних та циклічних форм вуглеводів (проекції Фішера (2.1), "лісопільні козли" (2.7) Хеуорса (2.8, 2.9, 2.12, 2.13)) часто використовують звичайні стереохімічні символи (проекції Міллса (2.6, 2.10)) або спрощені форми запису (2.2-2.5). Також для циклічних форм розповсюдженими є конформаційні формули (2.11, 2.14) моносахаридів.
Наприклад, для D-глюкози можливі наступні зображення відкритих форм:

Циклічні форми D-глюкози (піранозної або фуранозної форм):

Таутомерія моносахариду глюкози
Як вже зазначалось раніше, в кристалічному стані моносахариди існують виключно в циклічній формі. В розчинах цих сполук має місце таутомерна рівновага між чотирма циклічними та ациклічною формою моносахариду.

Особливості хімічної поведінки моносахаридів у багатьох випадках можна пояснити за допомогою цикло-ланцюгової таутомерії. В залежності від умов реакції та природи реагентів моносахариди реагують в одній з таутомерних форм.

Деякі властиві перетворення глюкози

Приклад використання глюкози в органічному синтезі

Монокалієва сіль глюкарової (цукрової) кислоти

Реагенти:

• глюкоза – 5 г
• кислота азотна 25% - 30 мл
• калію карбонат (поташ)
• крижана оцтова кислота
• вугілля активоване

Обладнання:

• чашка порцелянова
• баня водяна
• плитка електрична
• стакан або колба конічна б/ш 50 мл
• колба Бунзена
• воронка Бюхнера або фільтр Шота

У молекулі альдози, після альдегідної групи, найбільш сприйнятливою до дії окисників є первинна спиртова група, тому при дії певної кількості окисника з альдоз можна добути дикарбонові кислоти, які називають альдаровими.
У порцеляновій чашці змішуємо 5 г глюкози з 30 мл 25 % водного розчину азотної кислоти (обережно! операції потрібно проводити у витяжній шафі!) і нагріваємо на слабко киплячій водяній бані, помішуючи рідину скляною паличкою до припинення виділення оксидів азоту (це є ознакою завершення окиснення). Суміш при цьому набуває консистенції сиропу та набуває жовто-коричневого кольору.
До одержаної густої маси для розчинення додаємо близько 10 мл води, після чого, не припиняючи нагрівання на водяній бані, досипаємо невеликими порціями сухий поташ, доки розчин не набуде лужної реакції (рН 9-10). Отримана таким чином суміш є фактично водним розчином середньої калійної солі цукрової кислоти, яка дуже добре розчинна у воді.

Щоб добути значно менше розчинну кислу сіль, розчин охолоджуємо й додаємо краплинами крижану оцтову кислоту. Під час додавання суміш ретельно перемішуємо та періодично перевіряємо її запах (обережно!): поява слабкого запаху оцтової кислоти вказує, що вся середня сіль перетворилась на кислу. Розчин залишаємо на ніч унаслідок чого випадають світлокоричневі кристали монокалієвої солі цукрової кислоти, які відфільтровуємо.

Для очистки продукту розчиняємо забарвлені кристали при нагріванні в якомога меншій кількості води (не більше 7 мл), додаємо активоване вугілля, кип’ятимо 1-3 хв, і ще гарячий розчин фільтруємо через паперовий фільтр у невелику колбу або стакан. При охолодженні очищеного вугіллям розчину випадають безбарвні кристали, які відфільтровуємо, ретельно віджимаємо на фільтрі (не промиваємо, щоб уникнути втрат продукту) і висушуємо на повітрі.

Отримуємо 1,4 г (близько 20 %) продукту у вигляді крупних безбарвних кристалів із температурою плавлення 125-126 °С (розкл.).

Відновлення індигокарміну

Прилади, обладнання, матеріали: пальник, пробірки, 5 % розчин глюкози, 10 % розчин Na2CO3, розчин індигокарміну (1:1).

Методика виконання роботи
1. Провести реакції відновлення індигокарміну.
2. Зробити висновок про перетворення індигокарміну при різних температурах.

Схема відновлення індигокарміну
• У пробірку наливають 2 мл 5 % розчину глюкози, додають 2 мл 10 % розчину Na2CO3 і розчин індигокарміну набуває темно-синього забарвлення.
• При обережному нагріванні отриманого розчину проходить відновлення індигокарміну і рідина набуває жовтуватого забарвлення. Якщо синє забарвлення довго не зникає, необхідно додати трохи розчину глюкози.

Одержаний розчин лейкосполуки охолоджують і сильно струшують. Знову з’являється синє забарвлення внаслідок окиснення лейкосполуки киснем повітря.
• При повторному нагріванні синє забарвлення зникає, і розчин набуває жовтого кольору.
У цих перетвореннях глюкоза виступає у ролі відновника, окиснюючись до глюконової кислоти. Такі перетворення індигокарміну в лейкосполуки можливі до повного використання глюкози.

Якісне визначення наявності глюкози

Прилади, обладнання, матеріали: пальник, пробірки, 5 % розчин меду, 2 Н розчин NaOH, 0,2 Н розчин CuSO4, 0,5 % розчин глюкози, 0,2 Н розчин AgNO3, 2 Н розчин NH4OH.

Методика виконання роботи

1. Для встановлення наявності глюкози у чисту пробірку поміщають 0,5 мл розчину натурального підсолоджувача (меду) і 6-8 крапель 2 Н NaOH. Потім по краплях додають 0,2 Н розчин CuSO4, поки не припиниться його розчинення. Обережно нагрівають пробірку на пальнику. Голубий нерозчинний у воді осад купрум (ІІ) гідроксиду поступово переходить у жовтий осад купрум (І) гідроксиду, а потім в червоний осад купрум (І) оксиду. Аналогічний дослід проводять з 0,5% розчином глюкози.
2. У велику пробірку поміщають 3 краплі 0,2 Н розчину AgNO3, 5 крапель 2 Н розчину NaOH і додають по краплях 2 Н розчин NH4OH до повного розчинення утвореного осаду. Одержаний розчин – аміачний розчин аргентум оксиду. Потім до аміачного розчину аргентум оксиду додають 3-4 краплі розчину меду і злегка підігрівають на пальнику. Аналогічний дослід проводять з 0,5 % розчином глюкози.

Глюкоза і здоров'я людини

Разом з ліпідами глюкоза є одним з пріорітетних джерел енергії в організмі у вигляді вуглеводів. Глюкоза міститься в крові, лімфі, мозку, серцевих і скелетних м′язах. Вільна глюкоза використовується організмом для біосинтезу інших цукрів, вона є структурним компонентом багатьох інших важливих речовин - целюлози, крохмалю, глікозидів та інших. В організмі людини за рахунок окислення вивільнюється в середньому 60-70% хімічної енергії, яка необхідна для енергозабезпечення різних процесів життєдіяльності. Глюкоза бере участь в багатьох реакціях обміну речовин в організмі та займає центральне місце у вуглеводному обміні. Основний запасний вуглевод організму – глікоген, молекула якого побудована із з′єднаних між собою залишків глюкози. Якщо в клітині є надлишок глюкози, тоді вона приєднується до кінців ланцюга глікогену, якщо ж виникає потреба організму в глюкозі – вона відщеплюється від глікогену. Ці реакції відносяться до механізмів запасання і використання енергії, яка необхідна для життєдіятельності організму.

В той же час, хоча глюкоза дуже важлива для організму, споживати її краще в міру. Рівень глюкози в крові, що вище або нижче фізіологічної норми, може мати серйозні наслідки для здоров′я людини. Концентрація глюкози в організмі регулюєтьсяся гормонами і центральною нервовою системою.

Підшлункова залоза, яка виробляє гормони, включаючи інсулін, є обов′язковим учасником метаболізму глюкози. Коли ми їмо, підшлункова золоза вивільняє інсулін, який справляється з підвищенням рівня цукру в крові.

Підтримка рівня глюкози в межах нормальних значень є важливою частиною ефективного функціонування нашого організму. Регулярно вимірюючи рівень глюкози в крові, можна дізнатися, коли рівень цукру в крові значно перевищує фізіологічну норму чи, навпаки, занадто низький, що згодом може викликати певні симптоми і серйозні проблеми в організмі людини. Визначення рівня глюкози проводиться при профілактичному обстеженні пацієнтів без встановленого діагнозу діабету, так як дане захворювання може починатися з непомітних симптомів для пацієнта. Людям з надлишковою вагою і з ожирінням, та після досягнення віку 45 років рекомендується щорічно здавати кров на глюкозу. Для зручності перевірки рівня глюкози використовують глюкометри.

Глюкометри за принципом дії поділяються на фотометричні та електрохімічні. Фотометричні глюкометри калібровані на цілісну капілярну кров, визначають концентрацію глюкози за зміною відтінку реагенту, який виникає в результаті реакції глюкози зі спеціальними речовинами, нанесеними на тест смужку. На результати вимірювання можуть впливати багато зовнішніх факторів, тому можливість похибки досить велика. Вони є приладами «першого покоління». Електрохімічні глюкометри калібровані по плазмі крові, визначають рівень глюкози за допомогою вимірювання сили струму, що з’являється при взаємодії глюкози з реагентами, нанесеними на тест-смужку. Дані прилади більш прогресивні, порівняно з фотометричними, і дозволяють виключити вплив зовнішніх факторів на результат.
У комплект набору для вимірювання рівня глюкози входять глюкометр, напівавтоматичні скарифікатори, тест-смужки, елементи живлення. Основною функцію глюкометрів є вимі-рювання рівня глюкози та відображення результатів на дисплеї. У додаткові функції сучасних приладів можуть входити: будильник, вбудована пам’ять зі збереженням результатів минулих вимірів, зв’язок з ПК, поєднання з тонометром, функція голосу. Найбільш поширеними є при-лади виробництва Bayer, One Touch, Омелон, Елта. В українських аптеках глюкометри пред-ставлені брендами: Sensolite Nova Plus, КФТ та Accu-Chek Performa Nano.

Глюкоза у продуктах харчування

Глюкоза міститься у багатьох продуктах, які рекомендують вживати для підтримки здоров'я мозку. Зокрема, глюкоза міститься в таких продуктах, як буряк, солодка картопля, цільне зерно, цибуля. Добрими джерелами глюкози також є необроблений бджолиний мед, кленовий сироп та кокосовий цукор.

Глікемічний індекс − це показник впливу їжі на рівень цукру в крові, що показує, з якою швидкістю глюкоза внаслідок процесів травлення потрапляє у кровообіг. Оцінювання ГІ проводять за 100-бальною шкалою. Як стандарт, з яким порівнюють ГІ зразка, прийнято обирати глюкозу, або білий пшеничний хліб. Продукти з високим ГІ для засвоєння потребують великої кількості гормону інсуліну, на нестачу якого страждають хворі на цукровий діабет. Установлення показників ГІ здійснюється за двома методиками: розрахунковим способом і в клінічних умовах. Досліджено, що розрахункові значення ГІ є більшими, ніж визначені
в клінічних умовах, що пояснюється стимулюванням білками секреції інсуліну.

Особливості кристалізації ангідридної глюкози

Окрім гідратної а-Д-глюкози для спеціального призначення, отримують а-Д-глюкозу ангідридну. Її з успіхом використовують у хлібопекарській, молочній, консервній галузях харчової промисловості тау виробництві безалкогольних напоїв. Використання ангідридної глюкози в кондитерській галузі дає змогу регулювати солодкість, кристалічність, м'якість цукерок, посилює їхній смак. Ангідридна глюкоза має значно більшу, ніж гідратна, точку плавлення кристалів, менше поглинає вологу з повітря, що не призводить до злипання цукерок, незважаючи на більшу розчинність ангідридної глюкози у воді.

З восьми ізомерів альдогексоз у вигляді кристалів отримано лише дві форми: а-Д-глюкоза (ангідридна та гідратна) і р-Д-глюкоза. Останню отримують кристалізацією з водних розчинів з масовою часткою 88...91 % в перерахунку на сухі речовини при температурі 85... 110 °С за наявності затравних кристалів ß-Д-глюкози. Ця форма глюкози дуже чутлива до вологості повітря: достатньо декілька десятих відсотка вологи, щоб вона перетворилась у а-Д-глюкозу. Якщо розчин ß-Д-глюкози швидко висушити, то її вміст у рівноважній суміші можна стабілізувати. Висушують її за допомогою розпилювальної сушарки, а потім фасують у герметичну тару.

Кристали гідратної глюкози (х300)

Для глюкози та її розчинів визнають існування рівноважної системи різних форм, що можуть переходити одна в одну: а- та ß-піранози, а- та ß-фуранози та відкритої альдегідної форми. В альдегідній формі перебуває незначна кількість глюкози. При розчиненні у воді будь-якої з форм глюкози відбувається мутаротація і в розчині встановлюється рівновага а- та ß-форм. Якщо одну з форм викристалізувати, то кількість її поповниться за рахунок інших. З підвищенням температури збільшується розчинність глюкози і швидкість мутаротації. Внаслідок цього ангідридну глюкозу можна отримати швидше, ніж гідратну, тому що вона кристалізується при більш високих температурах.

Кристали ангідридної глюкози (х80)

З пересичених водних розчинів глюкози викристалізовується а-форма Д-глюкози. Залежно від температурних умов та деяких інших факторів утворюються кристали ангідридної або гідратної глюкози. Кристали гідратної глюкози (з одною молекулою кристалізаційної води) належать до моноклінної системи і являють собою тонкі геміморфні пластинки. Дрібні кристали зазвичай бувають п'ятикутними, крупніші, як правило, гексагональні. Кристали часто утворюють двійники та друзки. Кристали ангідридної глюкози належать до ромбічної системи. Це видовжені призми з кінцевими гемігедральними поверхнями. Глюкоза має властивість поліморфізму, тобто залежно від умов кристалізації утворює кристали, що належать до різних кристалічних систем. Визначено температурні межі, які сприяють утворенню нормальних кристалів гідратної глюкози, — від 35 до 41 °С. Ангідридні кристали утворюються при температурі понад 50 °С. При більш низьких температурах ростуть кристали змішаних форм.

За фізичними властивостями ангідридна глюкоза вигідно відрізняється від гідратної. Вона кристалізується у вигляді крупніших, міцних, однорідних кристалів, не містить кристалізаційної води, а розчинність та швидкість кристалізації у неї значно вищі порівняно з гідратною.
За кордоном ангідридну глюкозу виробляють перекристалізацією гідратної або із сиропів, що мають доброякісність 98 % і більше, які отримують ферментативним гідролізом крохмалю. Якщо доброякісність сиропів нижча за 96 %, то ріст ангідридних кристалів практично завершується. Довжина кристалів гідратної глюкози рідко перевищує 1 мм і, як правило, буває значно менше. Близько половини цих кристалів (50 % ) проходить крізь сито з отворами 0,1 мм. Основна маса кристалів ангідридної глюкози (62-67 % ) залишається на ситі з діаметром отворів 0,2 мм. За технологічними властивостями ангідридна глюкоза відрізняється кращою сипкістю, значними коливаннями сили виштовхування, що залежить від розміру кристалів та їхньої вологості.

Технологія виробництва ангідридної глюкози включає: очищення активним вугіллям розчинів гідратної глюкози з глюкозним еквівалентом не нижче ніж 94 %, а для медичної ангідридної глюкози — не нижче ніж 99 %, уварювання у вакуум-апараті при температурі 70-80 °С до масової частки сухих речовин 81-82 %, заведення затравних кристалів гідратної або ангідридної форм; нарощування кристалів при об'ємній концентрації 83-85 %, центрифугування утфелю при високих температурах (на декілька градусів нижче, ніж у вакуум-апараті). Щоб здійснити цей спосіб, треба мати кристалізатор та утфелерозподільник з підігрівом. Кристали промивають дистильованою водою з температурою 45-55 °С, висушують до масової частки вологи 0,3-0,5 %, просіюють, видаляють ферродомішки, зважують та пакують у подвійні мішки. Напівпромислові випробування кристалізації ангідридної глюкози за цією технологією були проведені на Верхньодніпровському крохмале-патоковому комбінаті у 1977 р. І лише у 1988 р. разом із співробітниками НВО крохмалепродуктів на цьому комбінаті були проведені виробничі випробування технології отримання медичної ангідридної глюкози. За цією технологією очищений розчин гідратної глюкози уварювали до масової частки сухих речовин 82...84 %, зливали у нагрітий до 80 °С кристалізатор і вводили затравку кристалів ангідридної глюкози у кількості 0,35 % до маси сиропу. Температура у кристалізаторі коливалась від 73 до 80 °С. Після заливання сиропу через 23 год температура утфелю знизилась до 63 °С, а ще через 24 год готовий утфель з температурою 45 °С містив до 43 % кристалів. Утфель з температурою 35 °С з утфелерозподільника надходив у центрифугу. Верхній шар кристалів у барабані центрифуги був досить ущільнений з великою кількістю дрібних кристалів. Вологість кристалів після висушування становила 4,7 %, що свідчило про чималий вміст гідратних кристалів. Після аналізу проведених випробувань фахівці відмітили непристосованість обладнання для підтримання потрібної температури. Зниження температури утфелю до 35 °С призвело до нерегульованого накопичення кристалів змішаних форм типу "муки", які погано промивались на центрифугах і мали низьку якість. Було зроблено висновок, що потрібну концентрацію глюкозного сиропу треба створювати не розчиненням глюкози у воді при високих температурах, а уварюванням у вакуум-апараті. Кристалізація ангідридної глюкози має здійснюватись не в кристалізаторах, а у вакуумапаратах. Отриманий утфель має зразу надходити на центрифугування і промивання кристалів.